Виховна робота

"ТАРАС ШЕВЧЕНКО - НАШ. ВІН ДЛЯ УСІХ СТОЛІТЬ..."

Сценарій святкового заходу, присвяченого Т.Г. Шевченку

Мета:- виховання любові до рідної мови, скарбів поетичного слова, України.

- вшанування пам’яті видатного художника слова,

  патріота України - Т.Г.Шевченка.

- формування культури мовлення через красу й багатство рідної мови.

- пропагування творчості обдарування рідного краю.

І частина                          Епіграф : Кобзарю!

                                                               Знов до тебе я приходжу,

                                                                        бо ти для мене совість і закон.

                                                                         Л. Костенко

На сцені – рушник і вислів “Не одцурайтесь своєї мови…”.

Біля сцени на столі рушник, портрет Шевченка, квіти, свічка.

Вчитель Шановні гості! Запрошуємо вас у царство мудрого й красивого, правдивого й цінного, сильного й ласкавого, доброго й мужнього слова. Поезія – це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини.(Запалює свічку).

                         Хай палає свічка.

                    Хай палає,

                    Поєднає нас вона в цей час.

                    Друзів голоси нехай лунають,

                    Слово й музика нехай єднають нас.

(Звучить мелодійна музика та вірш М.Бригільського.)

Учень 1:     Мова українська – то Шевченка слово,

                   Лесі   Українки і Марка Вовчка.

Учень 2:     Мова українська – то дарунок Бога,

                   Це барвисте слово генія Франка.

Учень 1:     Мова українська – це і степ широкий,

                   Це сади вишневі, і гаї, й ліси.

Учень 2:     Мова українська – океан глибокий

                   Мудрості народу – вічної краси.

Учень 1:     Мова українська – берегиня наша,

                   Пісня материнська, голос немовлят.

Учень 2:     Мова українська – це достатку чаша

                   І найбільше свято із відомих свят.

У центрі сцени на стіні прикрашений рушником портрет Тараса Шевченка, на сцені виставка книг, в залі – газети, присвячені Кобзарю, саморобні книжечки з прислів’ями про Шевченка, його «Кобзарем», піснями та висловами про нього.

         

Вступне слово вчителя.

   Березень в Україні часто називають Шевченковим. І це не випадково : щороку навесні Великий Кобзар приходить до нас і щороку новим, неповторним. Тарас Григорович Шевченко - велика і невмируща слава українського народу. У його особі український народ ніби об'єднав найкращі сили й обрав співцем своєї історичної слави та гіркої долі, виразником власних сподівань і прагнень. Під думи народні налаштовував свою ліру Кобзар, тому й оживало в його полум'яному слові все те, що таїлося в глибині душі народу. Як весна оновлює природу, так само поезія Великого Тараса оновлює наші душі, закликає бути чесними і милосердними, щиро любити свій народ, свою Україну.

 Ведучий 1.  (читає уривок із повісті С.Васильченка «Широкий шлях»):

 Року 1814, з 26 на 27 лютого старого стилю, темної ночi, перед свiтом в селi Моринцях на Звенигородщинi, в хатi Григорiя Шевченка, крiпака пана Енгельгардта, блиснув у вiкнi єдиний на все село вогник: народилась нова пановi крiпацька душа, а Українi - її великий спiвець Тарас Шевченко.

                                      І. Сценка

Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, ставить на столик квіти біля портрета Т.Шевченка. До неї підходить хлопчик.

Хлопчик Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

 Мати Так, синочку, правда.

Хлопчик А чому так багато зірок на небі?

Мати Це, коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик Бачив, матусю, бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло.

 Хлопчик Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила ясно-ясно.

 Мати Старайся, мій хлопчику…

 Звучить вірш « Мені тринадцятий минало...»    

1-ий учень У старій хатині  Кріпака колись,  В тихий день весінній  Хлопчик народивсь.	2-ий учень У тяжкій неволі  Ріс малий Тарас.  Він не вчився в школі,  Він ягнята пас.	3-ій учень  Вмерли мама й тато ...  Сирота – в дяка.  Тут була в хлоп’яти  Грамота гірка.
4-ий учень В пана – бусурмана  В Петербурзі – дім.  Кріпаком у пана  Був Тарас у нім.	5-ий учень Хоче малювати  Прагне він до знань -  Та за це багато  Зазнає знущань.	6-ий учень За ясну свободу й  Світло майбуття –  Він віддав народу,  Все своє життя!

Ведучий 1: Тарас Шевченко… Геній, мислитель, пророк. Людина незвичайної долі й незвичайного таланту, що здобула світову славу.

Ведучий 2: Увібравши в себе душу народу, він підніс його духовну велич і красу на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. Тарас Шевченко звеличив Україну, звеличив весь український народ. Давайте ж сьогодні торкнемося серцем Шевченківських творів. Проймемося їхнім духом, тим самим зможемо виконати поетові заповіти:

…Не одцурайтесь своєї мови Ні в тихі дні, ні в дні громові, Ні в дні підступно мовчазні, Коли стоїш на крутизні Один, чолом сягнувши птаха, Й холодний вітер попід пахви Бере і забиває дих,           Щоб ти скорився і притих.           Не одцурайсь, мій сину,           Мови. У тебе іншої нема.           Ти плоть і дух – одне-єдине           Зі словом батьківським – Людина,           Без нього – просто плоть німа.           Без мови в світі нас – нема!

Учень 7:    Схаменіться,…                    Подивіться на рай тихий,                    На свою країну,                    Полюбіте  щирим серцем                    Велику руїну,                    Розкуйтеся, братайтеся!                    У чужому краю                    Не шукайте, не питайте                    Того, що немає                    І на небі, а не тілько                    На чужому полі.                    В своїй хаті своя й правда,                    І сила, і воля.

Учень 8:    Учітесь, читайте,                    І чужому научайтесь,                    Й свого не цурайтесь,                    Бо хто матір забуває,                    Того Бог карає,                    Того діти цураються,                    В хату не пускають.                    Чужі люди проганяють,                     І немає злому                     На всій землі безконечній                     Веселого дому. Учень 10:            І мене в сім’ї великій,                    В сім’ї вольній, новій,                    Не забудьте пам’янути                    Незлим тихим словом.

Учень 9:   Обніміте ж, брати мої, Найменшого брата, - Нехай мати усміхнеться, Заплакана мати. Благословить дітей своїх Твердими руками І діточок поцілує Вольними устами. І забудеться срамотня Давняя година, І оживе добра слава, Слава України, І світ ясний, невечірній Тихо засіяє… Обніміться ж, брати мої, Молю вас, благаю!

Пісня на слова Шевченка “Зоре моя вечірняя” .

Ведучий 1: “Незлим тихим словом” згадуємо ми свого пророка, який залишив нам прекрасні твори. А що ж залишимо своїм нащадкам ми?

Ведучий 2: Залишим у спадок новим поколінням

                   Свої ідеали й свої устремління,

                   Могутню Вкраїну, в якій наша сила,

                   І геній Шевченка як нації крила.

  

Ведуча 1    Навесні прийшов у світ цей геній людства, « щоб всіх од сну нас розбудить» . Усім вам відомо, що 9 березня 1814 року в с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Черкащина) народився Тарас Григорович Шевченко. Родина була не з бідних : батько знав грамоту, чумакував, стельмахував. Усі день і ніч працювали, щоб і ненависну панщину відробити, і себе прогодувати.

Ведучий 2. Тарас був четвертою дитиною в сім'ї. Він виростав пустотливим, допитливим і мрійливим хлопцем. Хлопчику було лише 9 років, коли померла його мати. Через два роки не стало й батька. Життя Тараса, його братів і сестер стало нестерпним.

Ведуча 2  Деякий час Шевченко був у навчанні в дяка-вчителя на становищі школяра - "попихача". Уже в ті роки в нього виявляється великий потяг до малювання. Після невдалих спроб знайти собі в сусідніх селах учителя малювання, Шевченко повертається до свого села й стає наймитом у попа.

Ведуча 1  Коли Шевченкові йшов 15 рік, його взя­ли за слугу-козачка до молодого пана Енгельгардта. Разом з паном Шевченко їде до Києва, а потім живе у Вільно і в 1831 р. приїжджає до Петербурга.

Ведуча 2 На 18-му році життя Шевченка законтрактовано до цехового майстра живопису Ширяєва. Випадково знайомиться він з художником І. Сошенком, а через нього — з відомими художниками й письменниками: К. Брюлловим, В. Жуковським, О. Венеціановим. Є. Гребінкою та ін.

Ведуча 1  22 квітня 1838 року Шевченка викуплено в пана Енгельгардта за 2500 крб. асигнаціями. Молодий художник стає вільним слухачем Академії мистецтв, одним з улюблених учнів і товаришів К. Брюллова.

   

Ведучий У вікні любисток, на підлозі м'ята,

                В золотій оправі книга серед книг.

                Наче щедре сонце поселилось в хаті,

                Як велике щастя стало на поріг.

                Мудра, світла книга, — то «Кобзар» Тараса,

                На столі, як свято, білий коровай.

                І пішло повір'я з дідівського часу,

               Як «Кобзар» у хаті — буде щастя, знай.

Ведуча 1  В умовах української бездержавності правдивому Слову поет надавав особливого значення. Він писав: “…возвеличу малих отих рабів німих! Я на сторожі коло них поставлю слово…”. 

Ведуча 2  На кінець 1839 р. Шевченко вже написав поеми “Катерина”, “Тарасова ніч”, “Іван Підкова”, балади “Перебендя” і “Тополя”, послання “До Основ`яненка”, думку “Нащо мені  чорні брови ...” Ці твори  поета й склали  першу  його поетичну збірку - “Кобзар”. Безпосередньо перед виданням  збірки і спеціально для неї  Шевченко написав вступний вірш-заспів  “Думи мої, думи мої ...”, який   вмістив на початку книги.

Ведуча 1  12 лютого 1840 року вийшов цензурний дозвіл друкувати “Кобзар”. Так назвав свою першу віршовану збірку двадцятишестирічний поет Тарас Шевченко. Цю назву було збережено і для двох наступних видань 1844 і 1860 років.

Ведуча 2  18 квітня 1840 р.  виходить з друкарні  в світ "Кобзар"  Це була подія величезного значення не тільки в історії української літератури, а й в історії самосвідомості українського народу.

 Ведуча ...Ти пройди по селах рідної Вкраїни:

                  В кожній хаті — книга, на стіні — портрет.

                  В рушнику розшитім, квітчаний в калині,

                  Бо в святій пошані у людей поет.

                  То співець-предтеча, наш Кобзар Шевченко,

                  Знають його люди і широкий світ.

                  Внук Дніпра-Славути, син Вкраїни-неньки,

                  Він живе в народі, як і «Заповіт».

Ведуча 1  Свій знаменитий «Заповіт» Тарас Шевченко написав 25 грудня 1845 р. в м. Переяславі під час важкої хвороби. Поет викриває соціальне зло, про яке спочатку наслухався, а потім побачив на власні очі в 1843–1845 рр.

Ведуча 2  Відвідавши знедолену свою Вітчизну, проїхавши сотні сіл Полтавщини і Київщини, він чув відгомін спалахів селянських повстань по Україні. Побувавши і в панських палацах, і в мужицьких хатинках, він побачив, що пани влаштували собі рай, а селянам — пекло. Він побачив усе, вислухав усіх і зробив висновок:

Вірш "Заповіт"

Ведуча 1 . Мандруючи Тарасовими шляхами, зупинимося в холодних казематах Петропавлівської фортеці, де утримували Шевченка до остаточного винесення вироку за участь в Кирило-Мефодієвському товаристві.. За вікном - хоча примарна, але воля. На душі - пекучий біль і світлий сум, а в серці - віра у власну непохитність.

Ведучий 2 . Десять довгих років життя поета забрала солдатчина, обшуки, знущання. А найголовніше - заборона писати й малювати - те, заради чого жив поет. Цар власноручно дописав на документі номер 75 ще й таке: «Под строжайший надзор с запрещением писать и рисовать».

1. Забрали олівця. Папір забрали. Здається, уже гірше не бува. Краще б на горло ви мене скарали! А ви ж у мене вкрали всі слова...

2. .. .Мовчати...Ні!...Це не моя стихія; Боротись - так боротись. До кінця! Терпіти буду. А мовчать - не вмію... О, дайте хоч огризок олівця!

3. Учень читає вірш «Мені однаково»

4. Дивився гнівно, зболено Тарас, Проти царя пішов, проти цариці. Не мертвих, а престольних на той час, Хіба ж таке коли кому проститься?	5. Страждав Шевченко у неволі, Та не скорився грізній долі. Він і в кайданах на царя Спалив обух вогнем пера!
6. Моя пречиста зоре, освіти Казармову печаль хоч тимчасово. Високістю своєю освяти Моє трудне і страдне моє слово.

 Ведуча 1 . Не схаменулася Шевченкова муза, яка вже привела його до цих казематів! Звідти, з-за ґрат, лине на батьківщину голос митця, сповнений болем і тугою. Ні, не особисте становище хвилювало поета невсипущими думками линув до України.      

Ведучий 2

Мов отче наш , повторюю для себе

Твої слова, що вийшли із-за ґрат.

Раніше ти до мене сходив з неба,

А нині завітав, неначе брат.

Ведуча 1

Лиха нам доля випала,Тарасе:

За слово - тіло вмурували в мур.

Тож хай слова живуть не для окраси,

Нехай живуть, мов колос після бур.

 Пісня «Світе тихий!...» (співають вчителі)

 Ведуча 1  Про своє фізичне здоров’я Шевченко дбав мало. А воно було дуже надірваним ще в часи заслання. Окрім того, був рідкісним працелюбом. Уже наприкінці вересня 1860 року стало помітно, що поет вельми хворий. Однак він про це нікому не говорив і весь віддавався праці.

Ведуча 2  Лише 23 листопада поскаржився лікарю на біль у грудях. Той порадив не виходити на двір. Домашній карантин Шевченко витримав до Різдва. Казав: "Щоб і на Різдво не виходити? А кутя? А узвар? Ні, не всиджу: колядувати хоч рачки полізу до куми! Це колядування цілком надломило його організм.

Ведуча 1 Діагноз лікарів був невтішний: водяна хвороба. Останні дні Шевченко провів у великих муках. Проте жоден стогін не вирвався з його грудей. Шевченко лише стискав зуби, виривав ними вуса, давлячи в собі біль, що його мучив.

Ведуча 2  У неділю 10 березня о п’ятій ранку, зійшовши по сходах до майстерні, він охнув і впав. Так перестало битися серце Тараса Шевченка.

Ведуча 1 Важким, тернистим був життєвий шлях поета. Він прожив усього 47 років, із них 24 у кріпацькій неволі, 10 — на засланні і лише 13 років — на волі, та й то на чужині.

Ведуча 2 Кріпак із кріпаків, геній із геніїв – це він дочасно віддав своє життя, аби неправда і сваволя, кривда і глум над чесною людиною ніколи не приходила на нашу землю.

 2. ЗОВНІШНІСТЬ            СЛАЙД

Ведуча 1   У молодості Шевченко вдягався дуже модно. Про зачіску не вельми дбав. Голив вуса, але залишав негусті бакенбарди. Був середнього зросту, але міцної тілесної будови. Широкі плечі, широка талія й легка сутулість надавали його поставі того особливого характеру

Ведуча 2  Русявий. На перший погляд, обличчя його видавалося звичайним, але кожного, хто хоч трохи приглядався до нього, чарували невеликі, але виразні сірі очі, що світилися надзвичайним розумом і дивною добротою.

Ведуча 1  Ось як згадують про Шевченка сучасники: "Своєю простотою, сердечністю, однією своєю появою мимоволі прив’язував до себе всіх: від малого до великого…",

Ведуча 2  "Його трохи незграбні, але зовсім не вульгарні манери, проста мова, добра, розумна усмішка, все якось притягувало до нього й залишало враження старого знайомства, старої приязні, при якій всі церемонії робилися зайвими",

Ведуча 1  "Він був надзвичайно ласкавий, м’який і наївно довірливий до людей, в усіх він знаходив щось добре й захоплювався часто людьми, що не були його варті. Сам же він впливав на інших якось чарівливо, всі любили його, навіть слуги".

4. ТАЛАНТ             СЛАЙД

 Ведуча 1  Свої поезії Шевченко писав з надзвичайною легкістю – наче жартома: міг не тільки слухати при цьому розмови присутніх, а й сам брати в них участь.

Ведуча 2  Шевченко був академіком гравюри Петербурзької академії мистецтв. Він залишав по собі багату спадщину: сотні закінчених картин олією, сепією та аквареллю, понад 30 офортів, близько 1300 малюнків. До того ж, не все збереглося.

Ведуча 1 Шевченко був віртуозом співу. Мав добрий слух, невеликий але гарний голос. Знав безліч українських пісень. Часто співав соло, а свою улюблену "Зіроньку" виконував так, що загіпнотизовував слухачів.

Ведуча 2  Окрім того, був талановитим оповідачем і прекрасним декламатором. Запальний театрал і приятель найвидатніших акторів – свого часу, під час солдатчини він проявив блискучі акторські здібності.

 6. СЛАВА

 Ведуча 1  В Україні Шевченко мав таку велику популярність, що поміщики навперейми запрошували його в гості, а коли поет входив до зали, то всі присутні стовплювалися при вході, і навіть чванькуваті пані, що інакше не розмовляли, як по – французьки, очікували його появу з великою цікавістю. Він був предметом загальної уваги і захоплення.

Ведуча 2 Повертаючись пароплавом із заслання, недавній рядовий Шевченко мешкав у каюті самого капітана і був постійним гостем подорожуючих мільйонерів.

Ведучий 1: Уся петербурзька еліта: найславетніші вчені, письменники, політичні діячі, митці, артисти, композитори, колишні політичні вигнанці і в’язні, модні красуні, аристократи й студенти, урядовці -  усі вони строкатим і галасливим натовпом після заслання оточили Шевченка, не даючи йому ні відпочити , ні зайнятися своїми справами. 

Ведуча 2  Про його популярність свідчить і те, що автопортрет Шевченка купила дядина царя Олександра ІІ, велика княгиня Олена Павлівна, вдова царевого дядька, а один з офортів - граф Олександр Іваров, син колишнього міністра освіти.

"Заповіт"  Т.Шевченка перекладено 150 мовами.

Ведучий 1 . Безперечно, Шевченко - духовний символ України, наш великий сучасник. До нових і нових поколінь він приходить разом із усвідомленням ними дійсності. Із дитячих літ, неначе святе писання, убираємо ми в душу його полум'яні пророчі рядки.

Великий Кобзар і сьогодні незримо присутній у нашому житті, звертається до нас усіх зі своїми безсмертними думами

Ведучий

В дні перемог і в дні поразок,

Щасливі дні і в дні сумні

Іду з дитинства до Тараса,

Несу думки свої земні.

Коли в душі моїй тривога,

Коли в душі пекельний щем,

Іду до нього, до живого

У всесвіт віршів і поем.

Ведучий

Крізь вітер злий карбую кроки

І чую серцем кожну мить,

"Реве та стогне Дніпр широкий",

Щоб розбудити всіх, хто спить. 

 Ведучий1. Український народ свято вшановує пам'ять свого безсмертного пророка, поета. Кожного року ми відзначаємо Шевченківські дні. Линуть над світом вірші та пісні, написані Шевченком.

 Ведучий2  А його величний образ постає у нових ліричних творах поетів. Звисока споглядає Тарас на свою Україну. Бо безсмертна слава народного поета – патріота

1. Ступаю там, де кожна порошина Вогненний дух поета зберегла, Де бронзою висвічує вершина Крутого, планетарного чола. Стоїть Шевченко на Чернечій- До неба осяйне чоло. Здушив сіряк широкі плечі - Ніяк не вивільнить крило.

2. Зійди, наш Батьку,з п'єдесталу! Розкрий народові вуста! Його так довго розпинали, Що не зійде ніяк з хреста. Прости нас, Батьку, Світоче й Пророче, До тебе йдем у щирім каятті, Бо ми ж таки добра Вкраїні хочем, Бо неможливо жить у розбратті.

3. Пошли нам ,Отче,мудрості й снаги, А в душах світлі помисли нести. Прости за все, Тарасе дорогий, Пророче,Батьку, Світоче, прости!

Вчитель Свого національного поета Тараса Шевченка народ називає Генієм.

У день 203-ї річниці від дня народження поета ми промовляємо найкращі слова вдячності та намагаємося глибше розкрити його талант найвищого ступеня. У чому ж феномен цього світового митця? Чому майже через півторастоліття після його смерті твори, написані Великим Кобзарем, хвилюють, навчають, тривожать душі?

      Актуальність Шевченка не в тому, що він порушив великі й вічні питання або дав нам відповідь на них. Кожне покоління має самостійно шукати відповіді на питання, поставлені часом.

Сьогодні ми повертаємось обличчям до загальнолюдських цінностей, а отже, й до Шевченка. Він приходить у наш день. Але ми повинні йти в його час. Лише так між нами і ним глибшатиме взаєморозуміння.

Ведучий 1: Шановні гості! Ми вдячні вам за те, що розділили з нами радість свята, за ваші добрі слова і теплі обличчя.

          Дай вам, Боже, дай із неба,

          Дай, чого вам більше треба, -

          Дай вам миру і спокою

          Під могутньою рукою…

Зичимо вам здоров’я, щастя, добра, любові і нових творчих звершень. Нехай у ваших серцях завжди живе українська мова, звучить рідна пісня.

Звучить “Пісня про Україну”.

 V. Поетична хвилинка «Сторінки із «Кобзаря»:

 «Зоре моя вечірняя»

«Реве та стогне Дніпр широкий»

«Садок вишневий коло хати»

бажаючі …

 VІ. Літературна вікторина

 1. Село, в якому народився Тарас Шевченко. (Моринці)

 2. Село, в якому минуло дитинство Тараса Шевченка. (Кирилівка)

 3. Що в перекладі з грецької мови означає ім’я Тарас? (Бунтівник)

 4. Прізвище пана, кріпаками якого були Шевченки. (Енгельгардт)

 5. Імена батьків Тараса ( Григорій та Катерина)

 6. Ім’я подружки дитинства Тараса, яку поет згадує у вірші «Мені тринадцятий минало» (Оксана Коваленко)

 7. Ім’я старшої сестри Тараса. (Катерина)

 8. Хто був першим учителем малювання Тараса Шевченка? (Майстер Ширяєв)

 9. Чий портрет був намальований для викуплення Шевченка з кріпацтва? (Василя Жуковського)

 10. Хто намалював того портрета? ( Карл Брюллов)

 11. Як називається збірка поезій Т. Шевченка? («Кобзар»)

 12. Скільки творів увійшло до першого «Кобзаря»? (8)

 13. Коли Тарас був викуплений з неволі? (22 квітня 1838 року)

 14. Скільки років провів Тарас Григорович на засланні? (10 років: з 1847 по 1857)

 15. Який навчальний заклад закінчив Шевченко? (Петербурзьку академію мистецтв)

 16. Учасником якої організації був Тарас Шевченко? (Кирило – Мефодіївське братство (товариство)

 17. Яку книгу для маленьких дітей уклав і видав власним коштом Шевченко? («Буквар»)

 18. Яке наукове звання було присвоєне Шевченкові у 1860 році? (Академік гравюри)

 19. У якому році помер Шевченко? І де його було поховано? (10 березня 1861 року, Петербург, Смоленське кладовище)

 20. Коли і де Т. Шевченко був перепохований? (22 травня 1861 року на Чернечій горі поблизу Канева)

 21. Хто сказав про Шевченка: «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа…? (І.Франко)

 22. Як називається такий вірш.

 Ти мусиш нам співця назвати,

 Адже умів лиш він один

 Рабів німих так захищати.

 А хто так оспівав, як він,

 Садок вишневий коло хати?     Дмитро Білоус (Акровірш)

VІІ. Шевченко англійською. Впізнайте вірші в оригіналі

Така довга дорога додому

Сценарій літ.-муз. вечора, присвяченого 145 річчю від дня народження Б.Лепкого.

Звучить пісня "Чуєш, брате мій".

ЧИТЕЦЬ:  
Чути: кру! кру! кру! 
В чужині умру, 
Заки море перелечу, 
Крилонька зітру.

ВЕДУЧИЙ 1: Здається, й кам’яне серце здригнеться від цих слів... Скільки тут невимовного болю, бездонного жалю, глибокого відчаю. Це узагальнений образ емігранта-українця, що змушений покидати рідну землю, шукаючи кращої долі! Її шукали й мислителі України, яких гнітили доля безталанного, але нескореного народу.

ВЕДУЧИЙ 2. До них належить і український письменник Богдан Сильвестрович Лепкий, творча постать якого довгі десятиліття замовчувалась.

ВЧИТЕЛЬ: Минає 145 років від дня народження Богдана Сильвестровича Лепкого, який належить до тих українських діячів, котрі віддали свої сили відродженню громадського та культурно-національного життя України. Сучасник Івана Франка — він гостро усвідомлював соціальні й національні проблеми рідного народу. Водночас вражає обсяг написаного Богданом Лепким. Він — поет і новеліст, драматург і романіст, публіцист і критик, збирач народної творчості та її популяризатор, історик і філософ, літературний дослідник і невтомний пропаганд.

Епіграфом є такі рядки:

 ...все, що мав у житті,
Він віддав для одної ідеї.
І горів, і яснів, і страждав,
І трудився за неї....  (І. Франко)

   Так писав Іван Франко у своїй поемі „Мойсей", можливо, і сам того не відаючи, передбачивши долю свою й Богдана Лепкого.
Дві долі, такі різні, але так схожі. Вічні страждання й поневіряння  одна дана І. Франкові, інша - вічному поету-емігранту Богдану Лепкому. А поєднало їх одне - біль за рідну Україну, її народ.

  „Трьома визначними письменниками може гордитися Галичина, коли мова про її вклад у всеукраїнську скарбницю, а саме: Іваном Франком, Василем Стефаником і Богданом Лепким", - стверджує Володимир Безушко.

 Журнал складається з 4-х сторінок: 

1. «Священича родина літературного генія».

2. «Знайомство з провідними представниками української інтелігенції».

3. «Любов до народу».

4. "Творча спадщина Б. Лепкого"

5.  "Із забуття - в безсмертя"

 ІV. Літературно-музичне свято.

І СТОРІНКА    «Священича родина літературного генія».

ВЕДУЧИЙ 1: Цього року країнська спільнота 9 листопада відзначає 145-річчя від дня народження видатного поета, прозаїка, художника, громадсько-культурного діяча Богдана Лепкого.

ВЕДУЧИЙ 2. Особистість Б. Лепкого , письменника, вченого і громадського діяча  складна, на жаль, не вивчена, ніхто не досліджував історичні твори, не цікавився серйозно його суспільно-політичними орієнтаціями, а вони істотно змінювалися протягом життя.

ВЕДУЧИЙ 1. Адже літературно-наукова діяльність Б. Лепкого тривала майже півстоліття. Ми хочемо зробити спробу коротко ознайомити вас з життям письменника, сповненим драматизму, оскільки жив він у складну і драматичну епоху.

ВЕДУЧИЙ 2: Народився Богдан Лепкий на Поділлі в мальовничому селі Крегулець 9 листопада 1872 року в родині священика Сильвестра Лепкого. Богдан був першою дитиною у родині Сильвестра і Домни Лепких.

ВЕДУЧИЙ 1 : Народився він у той час, коли батько тільки-но закінчив університет і прийняв сан священика.

ВЕДУЧИЙ 2: Батько Богдана був людиною освіченою і прогресивною. Він закінчив Львівський університет, виступав з літературними творами під псевдонімом Марко Мурава, брав участь у виданні часопису "Правда", видавав популярні книжечки, був головою "Селянської Ради".

ВЕДУЧИЙ 1Батьківщина Б. Лепкого - Поділля, край благословенний, щедрий, овіяний легендами. Сам поет написав про нього в одному з ранніх своїх віршів - "Заспів"

Колисав мою колиску  Вітер рідного Поділля  І зливав на сонні вії  Степового запах зілля.  Колисав мою колиску  Звук підгірської трембіти,

Що від неї зорі меркнуть  І росою плачуть квіти.  Колисав мою колиску  Крик неволеного люду  І так в серце вколисавця,  Що до смерті не забуду.

ВЕДУЧИЙ 1: Виростав письменник в старосвітському селі, якого ще не торкнулася культура XIX століття і де усе дихало давниною.

ВЕДУЧИЙ 2: Веснянки, гагілки, обжинки, "вільха", колядки, щедрівки, безліч легенд і переказів, усе як колись в давніх часах.  Вірш "Згадки з дитячих ранніх літ"

Згадки з дитячих ранніх літ, Ах, як ви дорогі мені! Ви, мов метелики дрібні В весни погідні ясні дні, З цвітка літаєте на цвіт.

Згадки з дитячих ранніх літ, Ах, як ви дорогі мені! Ви, мов ті квіти чарівні, Цвітете навіть і тоді, Коли мороз зморозить світ.

ВЕДУЧИЙ 2: Перші уроки освіти і виховання у широкому значенні цього слова майбутній письменник здобув у батьківському домі. Швидко, за одну зиму, Богданко навчився читати, писати й рахувати. Батько розповідав йому і про пригоди Робінзона Крузо, і про письменників, художників, портрети яких висіли на стінах.

ВЕДУЧИЙ 1 Домашній учитель Дмитро Бахталовський знайомив його не тільки з основами шкільної науки, а й з творами літератури, завдяки чому його учень уже в дитинстві знав напам’ять багато віршів Тараса Шевченка, читав "Марусю" Г.Квітки-Основ’яненка.

ВЕДУЧИЙ2.  Від дідуся по матері Михайла Глібовицького, який замолоду був знайомий з Маркіяном Шашкевичем, допитливий хлопчина дізнався про давні часи, історичні події на Україні. Бабуся розповідала казки, а старенька нянька родом з Наддніпрянської України співала чумацьких пісень.                   

(Виконується чумацька пісня).

ВЕДУЧИЙ 1: Коли хлопцеві виповнилося шість років, батьки віддали йото вчитися до бережанської так званої нормальної школи з польською мовою навчання, після чого Б.Лепкий вступив до гімназії в Бережанах.

ВЕДУЧИЙ 2: Ще навчаючись в другому класі гімназії під впливом бабусиних оповідей написав поему про русалок, але сховав її під стріху, звідки вона й пропала. Згодом, в своїй творчості Б.Лепкий віддасть належне тому оточенню, тій науці, яку здобував від селян, серед яких проходило його дитинство.

Я учився рідних слів Не з пожовклих листків,  Не від книжників хитроучених,  А від темних лісів,  Від квітистих лугів,  Від журливих потоків студених.  Не від шкільних лавок  Я набирався гадок  Про минувшину рідного люду,  А з думок-співанок  Парубків і дівок  В чистім полі, в жнива, серед труду. Буйний вітер летів  Від далеких степів  На вечірню розмову у хату,

Гомонів та гримів  Про любов і про гнів,  Про криваву народну відплату.  Зимова довга ніч Говорила про Січ,  Осінь смутком мене вповивала, Весняна ж ясна ніч  Зачаровану річ  Про красу і добро починала.  Твої ниви буйні,  Люди тихі, сумні  Стали рідними здавна для мене,  І минуть мої дні, А й у гробі мені  Не забута тебе, моя нене!

ІІ СТОРІНКА   "Знайомство з провідними представниками української інтелігенції"

ВЕДУЧИЙ 1: Б.Лепкий серйозно готувався стати художником, з цією метою брав уроки у художника Юліана Панкевича, змалечку грав на скрипці,Після закінчення гімназії він вступив у Відні до Академії мистецтв. Але знайомство з Кирилом Студинським, майбутнім діячем літератури, спрямувало його творчі інтереси в новому напрямку.

ВЕДУЧИЙ 2: Він почав відвідувати лекції у Віденському університеті, став учасником студентського товариства "Січ", брав участь у дискусіях на літературні та суспільно-політичні теми. Близько зійшовся з Філаретом Колессою, Михайлом Новицьким.  

ВЕДУЧИЙ 1: Згодом перейшов до Львівського університету. На ці роки припадає активна літературна творчість. Лепкий пише поезії, оповідання, перекладає, виступає з доповідями на засіданнях студентського товариства "Ватра". У Львові знайомиться з Осипом Маковеєм, Миколою Вороним, Соломією Крушельницькою. На ті роки припадає активна літературна творчість Б. Лепкого. Його твори все частіше з'являються на сторінках різних періодичних видань. МОЛОДІ ПІСНІ 

Молоді пісні, Молодечий жар Я несу тобі Як сердечний дар. Я несу тобі, Матінко моя, Часточку душі, Частку свого «я».

Батьком тих пісень — Безвідрадний сум, Безутішний день, Невмолимий глум. Матір’ю — туга. А кумою — злість І тота жура, Що гризе і їсть.

Що гризе і їсть Втіху і любов — От який то гість До тебе прийшов! От який то гість До тебе прийшов — Кості твої — кість, Крові твої — кров!

ВЕДУЧИЙ 1 Під час навчання Б. Лепкий відвідував батьків, які тоді жили недалеко від Бережан, в селі Жуків. Частим гостем у родині лепких був письменник ,  автор повістей "Олюнька", "В чужім гнізді", " За сестрою"- Андрій Чайковський. 

ВЕДУЧИЙ 2. Тут Богдан познайомився і з Іваном Франком. це залишило глибокий слід у душі поета. Пізніше вони не раз зустрічались.Вірш "Іван Франко"

Сорок літ, як Мойсей по пустині, Він провадив нарід за собою, В небо рвалися думи вірлині, А життя вниз тягло, бо в долині Бій завзятий кипів з темнотою.

Як мечем, воював він словами: То пророчив, то вчив, як учитель, То, як батько помежи синами, Пробував і творив поміж нами— Правди й волі досмертний служитель.

Аж зігнувся під праці вагою, Але долі важкій не піддався. За добро і за правду до бою Все готов, він поліг головою, Але духом в безсмертя піднявся

ВЕДУЧИЙ 1: Після закінчення університету  у 1895 році Лепкий повертається до Бережан, де стає вчителем української та німецької мови і літератури в гімназії. Він швидко здобуває авторитет серед колег немало з них ще недавно були його вчителями), повагу серед гімназистів блискучими лекціями.

ВЕДУЧИЙ 2.Знайоме культурно-мистецьке середовище, близькість батьківської оселі створювали сприятливу атмосферу для творчості. З-під пера виходить ціла низка віршів, один з них і пропонуємо нашій увазі.

ВЕДУЧИЙ 1: 3 провінційних Бережанах, віддалених від центрів культурного життя Галичини, не міг розгорнутися на повну силу талант письменника. Тому, коли на початку 1899 р. у Кракові в Ягеллонському університеті було відкрито лекторат української мови і літератури, викладати ці предмети було запрошено Богдана Лепкого.

ВЕДУЧИЙ 2 І от восени цього ж року він переїжджає сюди з молодою дружиною Олесею, яку хтось із польських письменників, приятелів Богдана, назвав візантійською матір’ю божою. З Краковом відтепер буде зв’язано майже все творче життя письменника.

ВЕДУЧИЙ 1: В часи Лепкого українська громада була тут доволі чисельного. Збиралися вечорами по суботах у читальні "Просвіта", обговорювали новини літератури, співали, танцювали.

ВЕДУЧИЙ 2  Незабаром оселя письменника на Зеленій, 28 стала своєрідним "українським посольством" у Кракові. Сюди часто приходили Василь Стефаник, Остап Луцький, Кирило Студинський, Михайло Бойчук, Михайло Жук, Вячеслав Лапинський та інші відомі громадські діячі, художники, письменники. Одна за одною виходили його книжки оповідань: "З села", "Щаслива година", "В глухім куті", По дорозі життя", "Кидаю слова", " З глибини душі".

ВЕДУЧИЙ 1: У Кракові в Лепкого не було вільної хвилини. З ранку до вечора лекції то в університеті, то в гімназії святої Анни та в гімназії святого Яцка, жіночі курси, учительський семінар, а ще напружена праця над словом.

ВЕДУЧИЙ 2: Улюблений поетичний образ Лепкого, якщо судити з того, що найчастіше повторюється в його віршах, - осінь з листям, що опадає. Осінь для поета - це смерть, а не як одна з пір року, після якої через зиму приходить весна. Філософія проста - усе минає на цій грішній землі і наступає смерть. Що залишається для людини в ту пору? Тільки смуток, - відповідає поезія Б.Лепкого. Та ще спогади.

В’януть квіти, листя рідне,  Небо меркне, половіє,  Як зіниця, що поблідне,  Нім замре і скам’яніє. Поле в млі, як в домовині  Під покривалом небожчик,  Смерк лягає по долині,  З неба накрапає дощик.

На розпутті хрест дрімає,  На хресті ворона кряче,  Осінь стернями блукав  І за літом гірко плаче. Жаль їй квітів, що зв'ялила,  Жаль землі, що в смутку ниє, - Білі руки заломила, Понад полем йде і виє.

ВЕДУЧИЙ 1:  Мало хто з українських поетів умів збуджувати такій жаль за втраченим раєм дитинства, як Б.Лепкий. Тому його називали поетом спогадів. Спогад - це одночасно й туга. Тугу можна довірити пісні.

ВЕДУЧИЙ 2:  Не дивно, що в поезії Б.Лепкого стільки образів, які використовує українська пісня, не дивно, що його поезія подібна на пісню і його вірші покладені на музику. Багато тих пісень забулося. Дві, як народні, залишилися назавжди: "Чуєш, брате мій" та "Час рікою плине". Музику до цих пісень написав його молодший брат Левко Лепкий. (Виконується пісня "Час рікою плине").

ІІІ  СТОРІНКА    «Любов до народу».

„Колисав мою колиску
Крик неволеного люду,
І – так в серце вколисався,
Що до смерті не забуду.” Лепкий Б.

ВЕДУЧИЙ 1: Богдан Лепкий був активним учасником громадського життя, виступав на вечорах, присвячених видатним діячам культури: Маркіяну Шашкевичу, Т. Шевченку, Миколі Лисенку, І. Франку.

ВЕДУЧИЙ 2:  Лепкий видавав і розповсюджував брошури з допомогою товариства "Просвіта", писав промови на шевченківські свята. Так до вшанування 100-річчя від дня народження Кобзаря, 24 /25 березня/ у Станіславі, а через декілька днів у Галичі Б.Лепкий прочитав доповідь "Шевченко - поет, громадянин".  І Коломия може похвалитися, що бачила і чула поета, який 16 березня 1907 року виступав на Шевченківському вечорі.

ВЕДУЧИЙ 1: Слід сказати, що з 1910 року життя Б. Лепкого тісно  пов'язане з нашим містом Бориславом. Справа в тому, що Богданова сестра вийшла заміж за греко-католицького священика Івана Ліщинського, котрий дістав місце в Бориславі, на Потоці. На той час це була чи не найбільша і найбагатша парафія у всій Галичині.

ВЕДУЧИЙ 2:  Разом з от.Ліщинським до Борислава переїжджає мати Ольги, Богдана і Левка- Домна, вдова Сильвестра Лепкого. Жили вони на Потоці в церковній хаті, цей будинок зберігся і до наших днів. Сюди приїжджали, не забуваючи свою матір і сестру, Богдан і Левко,   гуртували навколо себе передову інтелігенцію Борислава.

ВЕДУЧИЙ 1: У статті "Кидаю слова", опублікована в газеті "Руслан" 23 серпня 1907 року, Б. Лепкий пише про загрозу початку світової війни. Він розуміє, що політичні події, які відбуваються у світі, не проминуть повз наш народ, і закликає будувати незалежну Україну.

ВЕДУЧИЙ 2: За свідченням сучасників, одним із духовних батьків відродження української ідеї та сподвижників створення Українських Січових стрільців був саме Б . Лепкий: "Колискою Українського Стрілецтва, опроміненою романтикою непосильного збройного зриву, була хата Лепких, при вулиці Зеленій у Кракові" .Митець-громадянин був переконаний, що для України можна вибороти власну державу лише власними силами. Тому і надавав великої ваги створенню Українського Січового стрілецтва.

ВЕДУЧИЙ 1 Ще наприкінці 1912 року провідні діячі українських партій Галичини прийшли до згоди, що у випадку війни між Австро-Угорщиною та Росією українці повинні підтримати Австро-Угорщину, яка дасть можливість перетворити Галичину на центр об'єднання всіх українських земель. До цього докладали зусиль створені наприкінці XIX — початку XX століття українські товариства: "Просвіта", напіввійськові "Сокіл", "Січ", "Пласт" та суто військове товариство під назвою "Січові стрільці", що з'явилося в березні 1914 року. 28 серпня 1914 року у Львові було проведено перший огляд цих формувань — "Шевченківський здвиг".

ВЕДУЧИЙ 2: Перед тисячним зібранням українців Богдан Лепкий декламував свій вірш "Два голоси", написаний у 1911 році. Передбачення Б. Лепкого збулися. Наступного дня в Сараєво було вбито спадкоємця Австрійського престолу Франца Фердинанда. Це послужило початком першої світової війни, що стала новим етапом в боротьбі за встановлення української державності.

Голос зневіри: Чи чуєте підземний стон? "Ломіть кордон! Ломіть кордон!" Ломіть кордон! Хто каже се? То вітер щось таке несе. Який кордон? Чи Сян чи Прут Нам всюди дім, де теплий кут, Чи ту, чи там! працюй, як віл Пани в гору, біднота в діл. Нам все одно, баґнет чи кнут, Нам всюди зле, і там і тут. Нам все одно, чи Сян, чи Дон, Де ступиш там тобі кордон. Кордон до щастя і добра.... Яких нам ще кордонів тра?

Голос надії: А я вам кажу: день іде, Іде така година. Коли нї ту, нї там, нїгде, Кордонів жадних не буде Лиш даль далека, сива. А я вам кажу: близький час І хвиля недалека, Що буря звієть ся нараз, Згуртує і змішає нас І з близька і з далека. Хто каже вам, що все одно, Де жити, як вмирати, Той тягне вас в багно на дно, Той вам дає без дна судно І каже кермувати. А я вам кажу: майте слух, І позір тому дайте, Що вам говорить Волї Дух, Про близьку хвилю заверух І хвилі тої чайте! Як вдарить нам підземний дзвін І сурми заголосять, То йдїм туда, де кличе — Він, Через кордону гень над Дін!... Нас кости предків просять. Не підем ми, прийдуть вони, Таке вже в сьвітї право... Як сталь гартують ся в огни, Так ти нас, Воле, роз’огни, Веди, веди нас Славо!

ВЕДУЧИЙ 1: Після "вступу" у війну Росії 2 серпня 1914 року українські політичні партії Галичини об'єдналися у Головну Українську Раду, яка заявила, що Росія є "історичним ворогом України", війна "кличе український нарід стати однодушно проти царської імперії... Нехай на руїнах царської імперії зійде сонце вільної України".

ВЕДУЧИЙ 2 У ті ж роки було створено Центральну Бойову Управу, яка дістала дозвіл на формування легіону Українських Січових стрільців у кількості двох тисяч. А добровільно до УСС зголосилося майже 28 тисяч чоловік, яких вистачило б для формування двох повнокровних піхотних дивізій.

ВЕДУЧИЙ 1: Перша світова війна застала родину Лепких у курортному селищі Яремче. Через Карпати Лепкий пробрався до Угорщини, звідти до Відня.

ВЕДУЧИЙ 2 У 1917 році поет навідує рідні краї, а згодом, після закінчення війни, у 1920 році перебирається до Берліна. Події війни знайши відображення у багатьох поетичних і прозових творах Б. Лепкого. Поема "Буря"(на жаль, залишилися тільки фрагменти), цикл "Інтермецо", оповідання "Дзвони", "Свої". Вірш "Голгофа, хрест"

Страшні, криваві сни... Товпа реве: Розпни! Розпни! Розпни! І розп'яли... На голові вінок, По краплі кров Спливає у струмок.

Товпа реве: Коли ти Бог єси, То злізь з хреста І сам себе спаси! Якщо не Бог, А лиш юдейський цар, То військами На ворогів удар!

А ти мовчиш, Здригаєшся, мов трус,- Га! Ти не Бог, Лиш назарей, Ісус! Голгофа, хрест, Страшні, криваві сни... Прости їм, Боже, Бо сліпі вони...

ВЕДУЧИЙ 1: Основною ідеєю творчого слова Лепкого була думка про Україну, її суверенність, щоб вона була стала духовно єдиною, неподільною у своєму прагненні до свободи.  При цьому багато уваги приділяв здобуттю загальнолюдських прав кожного українця.

ВЕДУЧИЙ 2: Як сучасно і справедливо звучать рядки з вірша Богдана Лепкого, з символічною назвою „Вона там є...", написані їм в 1923 році.

Стояв я сам-один, немов на варті Забутий вóяк у чужій землі, І України я шукав на карті, Шукав, шукав, та не було її. Розірвана граничними стовпами, Осяяна загравою пожеж І розпанахана ворожими мечами, Конала тихо серед власних меж. Кругом кістки, череп’я, попелище, Незвісного непройдений простíр, А в тім просторі, чую — ближче й ближче Іде і вовком виє голод-звір. Ні, ні! Не встою довше я на варті, Закрию очі, кину кріс, піду... Я України не знайшов на карті, Може, в душі її я віднайду. Вона там є. Єдина, неподільна, Від Сяну срібнолентого по Дон, Така розкішна, чиста, ясна, вільна, Немов найкращий молодечий сон. Прийде момент, коли сей сон скінчиться І буде дійсність кращою від мрій, А поки що най цілий світ валиться, Хоч сам-один, ти вір і кріпко стій!

ВЕДУЧИЙ 1: Б.Лепкий у 1925 році повертається до Кракова, де стає професором Ягеллонського університету. Повернення письменника з еміграції відзначили в Бориславі. У 1926 році Б. Лепкий приїхав до своєї сестри Ольги і швагра Івана Ліщинського. У Народному домі відбувся величезний банкет на честь повернення Б. Лепкого.

ВЕДУЧИЙ 2 На цей вечір з'їхалась вся передова інтелігенція, представники українських організацій, творчі колективи, в тому числі й бориславський хор "Боян" під керівництвом Теофіля Дуба.

ВЕДУЧИЙ 1: І Богданова мати , і його сестра Ольга жили в Бориславі до останніх своїх днів і поховані на потоцькому цвинтарі, їх могили знаходяться поруч.

 ВЕДУЧИЙ 2 Неподалік від міста Рогатина є село Черче. Сюди щороку в 30-ті роки приїжджав Б. Лепкий. Виявом любові й шани до Лепкого було те, що у 1933 році сільська громада Черчого збудувала для нього будинок, де він мав можливість жити і працювати.

ВЕДУЧИЙ 1: Навколо письменника гуртувалася молодь, проводилися літературні вечори, на яких звучали поезії Т. Шевченка, І. Франка, самого Лепкого, лунали пісні.

ВЕДУЧИЙ 2. Польська окупаційна влада проводила каральні акції проти культурних заходів українського населення. Ходили чутки, що з цього приводу Лепкий мав неприємності в університеті.

ВЕДУЧИЙ 1: Після окупації Польщі фашистською Німеччиною становище письменника стало особливо важким: він втратив посаду в Краківському університеті. Помер Богдан Сильвестрович Лепкий 21 липня 1941 року. Він похований у Кракові на Раковецькому цвинтарі.

ВЕДУЧИЙ 2. Страшенна вістка показалася правдива: Богдана Лепкого не стало між живими.

ВЕДУЧИЙ 1: Не стало між живими Богдана Лепкого, але створеного поетом забуття поглинути не може.
Чути: кру! кру! кру! 
В чужині умру, 
Заки море перелечу, 
Крилонька зітру. 
(Звучить пісня "Чуєш, брате мій").

ВЕДУЧИЙ 2. Цей твір Богдана Лепкого народ взяв до своєї безсмертної скарбниці. Як багато умістилось в кількох рядках про осінній відліт журавлів, яка гама переживань, настроїв. І не дивно, що такими журавлями  бачимо ми себе, галичани, що покинули батьківщину в неясній надії на кращу долю в чужому краї.

IV  СТОРІНКА        Творча спадщина Б. Лепкого

                             "Бийте в дзвін! Бийте в дзвін на тривогу!

                                    Щоб не було на рятунок запізно.

                                    Щоб унуки батьків не прокляли,

                                    що не вміли краю боронити".

ВЕДУЧИЙ 1:  За обсягом літературної спадщини Богдан Лепкий серед сучасників поступався лише своєму вчителеві Іванові Франку. Творча спадщина становить понад 80 власних книг .

ВЕДУЧИЙ 2: Слід відзначити, що він написав грунтовне дослідження про життя і творчість Кобзаря і видав більше 20–ти томів (!) української класичної літератури (в Польщі, Німеччині, Чехо–Словаччині), перекладав твори російських, польських, німецьких, англомовних і скандинавських письменників; був членом українських наукових інститутів у Варшаві, Кракові, Берліні. Про своє життя Богдан Лепкий розповів у книзі спогадів «Казка мойого життя»

ВЕДУЧИЙ 1:  Сучасне покоління не пам'ятає уже перших збірок поезій та оповідань Лепкого. Самі їх наголовки, як "Стрічки", "Листки падуть", "Осінь", "Над рікою", "З глибини душі", "З села", "З життя", "Щаслива година", "По дорозі життя", "Кара", "Кидаю слова".

ВЕДУЧИЙ 2: Увійшов в українську літературу Богдан Лепкий і як талановитий прозаїк. Більшість його оповідань - із селянського життя та добре знаного священичого середовища.

 ВЕДУЧИЙ 1:  Проза Богдана Лепкого засвідчує досконале знання історії України, справедливий і чесний аналіз ментальності українців, тверезу оцінку суспільних процесів, а головне – щиру любов до України та її люду.

ВЕДУЧИЙ 2: Значну частину творчості письменника становлять твори на історичну тематику. Його історичні твори спираються на вивчення історичних джерел, пам’яток давньоруської писемності. Для прикладу: його перекладові “Слова о полку Ігоревім” польською та українською мовами передувала кропітка дослідницька робота, яка згодом відбилася і в художніх творах – циклі “Слідами Ігоря”, оповіданні “Каяла”.

ВЕДУЧИЙ 1:  Найбільший успіх випав на долю історичних творів Богдана Лепкого: трилогії “Мазепа”, повістей “Вадим” (1930) та “Крутіж” (1941).

ВЕДУЧИЙ 2: Монументальні твори Богдана Лепкого, присвячені постаті гетьмана Івана Мазепи традиційно називають трилогією, тому що вони за попереднім задумом автора мали складатися з трьох частин. Проте в процесі роботи цей задум розрісся, і письменник вже планував дев’ять томів цієї епопеї, чого, однак не встиг здійснити.

ВЕДУЧИЙ 1:  Трилогія “Мазепа” становила 6 томів (“Мотря” в 2 томах, “Не вбивай”, “Батурин”, “Полтава” в 2 томах). Після неї була написана повість “З-під Полтави до Бендер”, в якій головним героєм є гетьман Пилип Орлик. Першу частину цієї повісті Богдан Лепкий завершив незадовго до смерті, але видана вона була його братом Левком лише в 1955 році у Нью-Йорку. При тому Левко Лепкий сам дописав загублений кінець рукопису. Другу частину “З-під Полтави до Бендер” та наступний, завершальний том про Войнаровського письменник не встиг здійснити, що є значною втратою для української літератури й культури взагалі.

ВЕДУЧИЙ 2: Все ж, і те, що він написав є феноменальним, єдиним в українській літературі полотном про бурхливу й драматичну епоху нашої історії та про видатну її постать – Івана Мазепу.

ВЕДУЧИЙ 1:  У своєму трактуванні постаті Івана Мазепи Богдан Лепкий спирався на історичні джерела та праці авторитетних дослідників, передусім на праці Михайла Грушевського як на найавторитетніші дослідження, які й сьогодні не втратили свого значення. Богдан Лепкий найглибше вникнув у  переживання великого гетьмана, у його щире прагнення порятувати Україну від чужоземного поневолення.
ЧИТЕЦЬ(в образі Мазепи)
“Ти московський цар, а я український гетьман. Ти будуєш нову царську державу на кістках сотні поневолених народів, я рушивсь будувати свою, незалежну від деспотії твоєї. Я зрадив тебе, бо не хотів зрадити власної ідеї. А хоч би мені й довелось остоятися в бою з тобою, хоч би й прийшлось зложити свою голову, стару і стурбовану, так останеться Мазепина ідея. Вона житиме під попелом і кістками, поки грядучі покоління не відгребуть її, не піднімуть високо на свій прапор і не заткнуть його біля престолу вільної та незалежної від московських царів української держави“. (“Батурин”.)

ВЕДУЧИЙ 2:  Думи письменника злилися з думами Івана Мазепи і переконливо несуть нащадкам їхню велику ідею. Чи не пора й нам всім серцем прихилитись до цієї ідеї?

ВЕДУЧИЙ 1:  Мазепа Лепкого – це не та демонічна постать, якою він постає у творах класиків західноєвропейської літератури, а радше будівничий і просвітницький діяч. І саме такий підхід відповідає історичній правді. Адже за його гетьманства і при його сприянні було споруджено церкву св.Миколая в Пустино-Миколаївському монастирі, церкву Богоявлення, церкву Вознесення в Переяславі, відбудовано в стилі українського барокко Софійський собор, Києво-Могилянській колегії надано статус академії і збудовано для неї новий будинок і т.д.

ВЕДУЧИЙ 2:  Чи могла б це робити людина, байдужа до своєї батьківщини, до свого народу?

ВЕДУЧИЙ 1:  Романтикою овіяний образ представника народу – хороброго сотника Мручка. І саме в його уста письменник вкладає гіркі роздуми про причини невдачі визвольних змагань:

ЧИТЕЦЬ (в образі козака)

“Так собі чомусь своїм невченим розумом міркую, що нас Господь за наші великі гріхи карає, поправити нас хоче. Та куди! Якими були при смерті старого Хмеля, такими, мабуть, і біля смертної постелі Мазепи останемося, незгідливими, жадібними влади і маєтків, заздрими на добро брата й товариша нашого. І дивуйся тут, що перемагає москва. Московський чоловік послух знає, на приказ царя в огонь і в воду піде, а наш брат раду радити любить, чи послухати гетьмана, чи скинути його? І скидає нас Бог, як збунтованих ангелів з неба. Добре нам так, бо, їй Богу, недобрий ми народ . Але треба набратися мужності і задуматися над ними. А опісля – кожному самого себе виправляти, очищати. ”. (“З-під Полтави до Бендер”)

V  СТОРІНКА        Із забуття - в безсмертя

Похилився поет над минулим, 
доторкнувся до споминів струн. 
Аж раптово над ним промайнуло 
старосвітське: “Не ввесь я умру”.

Б.Лепкий

ВЕДУЧИЙ 1: Не можна обминути літературознавчих досліджень Богдана Лепкого. Мабуть, нема такої сторінки історії нашої літератури, яка опинилася б поза його увагою, починаючи від обрядових пісень українського фольклору та "Слова о полку Ігоревім", до творчості його сучасників.

ВЕДУЧИЙ 2: Його перу належать двотомний "Начерк історії української літератури" (І909, 1912), дослідження про І.Котляревського, Т.Шевченка, М.Шашкевича, Марка Вовчка, Ю.Федьковича, І. Франка. Цікаві його нариси і статті польською мовою про творчість М.Старицького, Л.Глібова, М.Римського, П.Тичини, Е.Плужника, М.Драй-Хмари та інших письменників. В 1941 році письменник видає короткий огляд української літератури "Наше письменство".

ВЕДУЧИЙ1: Як художник Б.Лепкий залишив автопортрети, портрети дружини, дітей, сестри; А.Чайковського, І.Богуна, та інших письменників; ілюстрації до народних пісень, казок, творів Т.Шевченка та інших українських авторів.

ВЕДУЧИЙ 2: Він автор спогадів про українських та польських художників, культурно – мистецьке життя в Галичині кінця XIX- початку XX ст.

ВЕДУЧИЙ 1: Багато зробив Лепкий для ознайомлення зарубіжного читача з українською літературою. Він видає книги українських письменників (Т. Шевченка, Ю. Федьковича, І. Франка, Ь. Коцюбинського) польською та німецькою  мовами.

ВЕДУЧИЙ 2. Його переклад "Слово о полку Ігоревім" польською мовою високо оцінив І. Франко. Прагнення Лепкого донести до іншомовного читача кращі твори ріної культури йшло поруч із перекладанням творів класиків світової літератури - Гейне, Лермонтова, Конопницької, Шейлі,  - рідною.

ВЕДУЧИЙ 1: Без творчості Богдана Лепкого українська література буде неповною, збідненою, як і без творчості багатьох його сучасників, що були штучно викреслені з нашої духовної спадщини.

ВЕДУЧИЙ 2Таке довге табу завдало непоправної шкоди нашій культурі, сумні наслідки його ще довго даватимуть про себе знати. Адже кілька поколінь росло духовно збідненими.

ВЕДУЧИЙ 1. А з другого боку, не так легко сьогодні відновлювати справжню картину літературного процесу минулих десятиліть, здеформовану і спотворену вульгарно - соціологічними догмами.

ВЕДУЧИЙ 2. Останнім часом про Лепкого з’явилося кілька статей, опубліковано добірки віршів, але знайомство з багатющою творчою спадщиною у жанрах поезії, прози, літературознавства – ще попереду; попереду знайомство з життям письменника, сповненим драматизму, оскільки жив він у складну і драматичну епоху. 

Вчитель: Кажуть, кожна людина має свою висоту. І ніхто не зніме її з тієї висоти, яка належить саме їй.   Поетичне небо Б.Лепкого — високе. Воно розкриває голос шляхетної душі і серця Поета.   Тож запричащаймося мудрістю і любов'ю поетичного слова Б.Лепкого. 

Тема:  Ти наше диво калинове,  прекрасна   материнська мова

Мета:  Ознайомити учнів з виникненням писемності; показати красу і  багатство  рідної  мови,  її  різноманітні  можливості, сприяти  розширенню  словникового  запасу  школярів,  розвиткові   творчих  здібностей,  бажанню  берегти  свою  національну  культуру.

Виховувати  потребу  зберігати,  як  святиню,  все  те,  що  пов’язує  нас  із  рідною  землею;  любов  до  національних  традицій,  народної  мудрості,  до  краси  і  гармонії  рідного  слова.

Розвивати  почуття  наці­ональної  гідності. 

Обладнання: виставки книжок про розвиток української писемності, дитячих малюнків,  висловлювання про мову; стіл, прикрашений українським рушником.

СЛАЙД  1

СЛАЙД 2

Написи  на  дошці:                                     Вивчайте, любіть свою мову, як світлу Вітчизну   

                                                                                                                          любіть.     (В.Сосюра).

Той, хто не знає рідної мови або цурається її, засуджує себе на злиденність душі.                                                                                         (В.Сухомлинський)

Найбільше  і  найдорожче  добро  в  кожного  народу — це  його  мова,  ота  жива  схованка  живого  духу,  його  багата  скарбниця,  в  яку  народ  складає  і  своє  давнє  життя,  і  свої  сподівання,  розум,  досвід,  почування.

                                                                                         (П.Мирний)

Українська  мова  в  багатстві,  витонченості  й  гнучкості  не  поступається  ані  жодній  із  сучасних  літературних  мов  слов’янства.

                                                                                 (М.Драгоманов)

Хід заходу

 СЛАЙД 3                         Звучить  пісня "Посеред Європи")        +   мінус

 СЛАЙД 4                   Учні виходять на сцену

1 -й учень Земля моя, найкраща і єдина! Я спів твій серденьком своїм ловлю! Моя найкраща в світі Україна, Я щиро й віддано тебе люблю!	6-й учень Всіх нас єднає рідна мова Всіх, хто живе у цім краю. Вона прекрасна, світанкова, Я в ній свою наснагу п'ю.
2-й учень Мій край чудовий — Україна! Тут народились ти і я. Тут над ставком верба й калина, Чарівна пісня солов'я.	7-й учень Бо наша рідна мова-мати, Снагу і силу нам дає. Нам стежку в світ дано топтати, Поки в нас рідна мова є!
3-й учень Все найдорожче в цілім світі, Бо тут почався наш політ Цвітуть волошки сині в житі, Звідсіль ведуть дороги в світ.	8-й учень І як гуртом, не поодинці, Почнемо в світ її нести, То й доти будем — українці Поміж народів сміло йти!
4-й учень А найдорожча рідна мова — Джерельцем радісно дзвенить. І мила пісня колискова, Чумацький Шлях кудись зорить.	9-й учень А знехтуємо рідне слово — Земля цього нам не простить, То ж сяй над світом, рідна мово! Тобі в віках судилось жить!
5-й учень Усе найкраще і єдине, І радощі усі, й жалі... Мій рідний краю, Україно! Найкраще місце на землі!	10-й учень Цвіти і смійся, рідне слово! У серці щирому звучи! Моя чарівна, рідна мово, Лети над світом не мовчи!

1 -й ведучий. Доброго дня вам, шановні друзі! Вітаємо вас на святі рідної мови! Віримо, що у цій залі зібралися щирі українці, котрим не байдужа доля рідного слова.
2-й ведучий. 9 листопада — День української мови та писемності. Ми хочемо долучитися до урочистого відзначення цієї славної дати, спробуємо переконати своїх ровесників, що мова — це безцінний дар, який треба шанувати, як батька і матір, родину і батьківщину..

1-й ведучий. Ми — українці. Живемо у вільній незалежній державі — Україні. Розмовляємо рідною державною мовою. А мова в нас красива і багата, мелодійна і щира, як і душа нашого народу.

2-й ведучий. Земля українська стародавня, така ж давня, і наша мова. Учені довели, що вік нашої мови — 7 тисяч років. З покоління в покоління, в часи розквіту та падіння передавали нам предки цей скарб. Народ плекав рідну мову у піснях, легендах, переказах і передавав від роду до роду, щоб не загинула.

СЛАЙД   5            Звучить "Це моя Україна"     +    мінус  

1-й ведучий. Для нас рідна мова — це не тільки дорога спадщина, яка об'єднує в собі народну мудрість, вироблену десятками й сотнями поколінь. Це наша гордість, бо все, що створено нею, увійшло в скарбницю загальнолюдської культури.

2-й ведучий. Весь світ віддає шану великим володарям українського слова — Т. Шевченкові та Франкові, Лесі Українці та Михайлу  Коцюбинському, Нечуєві-Левицькому та Сковороді, Котляревському та багатьом іншим майстрам слова, що довели милозвучність та багатство мови, щоб передати прийдешнім поколінням цей дорогоцінний скарб, гідну покоління спадщину, котру треба примножувати та оберігати.

1 -й ведучий. Я цілком згодна з тобою, бо нещодавно прочитала слова Ушинського: «Відберіть мову — і народ уже більше не створить її, нову батьківщину навіть можна створити, а мову — ніколи; вимерла мова в устах народу — вимер і народ».

2-й ведучий. А мені спало на думку, що недаремно стільки літ чужинці старалися заборонити нашу мову, нав'язували свою культуру і свою владу.

1 - й ведучий. Так. Факти вражаючі. 270 років поспіль намагалися знищити українську мову, а разом з нею і український народ, прагнули, аби він був покірним рабом без мови, без усної народної творчості, тобто без коріння роду нашого. Я пропоную пригадати той тернистий шлях боротьби української мови за незалежність.

(Звучить мелодія Т. Петриненка «Господи помилуй нас»)

Учасниці оголошують подію і несуть в руках дати скорботного календаря.

1720 р. — указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою.
1769 р.— видано розпорядження російської церкви про вилучення в населення України українських букварів та книг.
1775 р.— зруйновано Запорозьку Січ та закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.
1862 р.— закрито українські недільні школи.
1863 р.— указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.
1876 р.— указ російського царя Олександра II про заборону друкування нот українських пісень.
1884 р.— закрито всі українські театри.
1908 р. — вся культурна й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою.
1914 р.— російський цар Микола II ліквідує українську пресу.
1938 р.— сталінський уряд видає постанову про обов'язкове вивчення української мови, чим підтинає коріння мові українській.
1983 р.—- видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови у школах і поділ класів в українських школах на дві групи — російські та українські, що призвело до нехтування рідною мовою.
1989 р.— видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну мову.
1991 р.— прийнята державна програма реалізації української мови та мов національних меншин до 2000 року.

(Звучить музика.)

1-й ведучий. Ми можемо багато говорити про мову та її красу, але думаю, що переконливіше будуть звучати поезії. Пропонуємо вашій увазі поетичні перлини про мову.

ЯКА Ж БАГАТА РІДНА МОВА! Яка ж багата рідна мова! Ти містиш просто безліч знань! Тож мову вчи і прислухайся До того, як вона звучить. І розмовляти так старайся, Щоб всім її хотілось вчить! Вона ж у нас така багата, Така чарівна, як весна! І нею можна все сказати. І найрідніша нам вона! ' А мову знаючи, здобути Увесь чарівний світ у ній! Вона барвиста і чудова І кривдити її не смій! Вона про все тобі розкаже, Чарівних слів тебе навчить, Усе розкриє і покаже. Як правильно у світі жить. В ній стільки слів, що й не збагнути! 1 приказок, і порівнянь

ПРОМОВА ПРО МОВУ Моя найкраща в світі мова! Тож в цьому світі гомінкому І рідна, й мила над усе. Я рідну мову пронесу. Чарівну, ніжну, світанкову! Як скарб великий і безцінний. Бо ж поки є вона у нас, 1 відкриває все у ньому: Народ ми вільний, незборимий, І велич, радість і красу. Ми — українці, в добрий час!

2-й ведучий. Які чудові поезії про багатство рідної мови і, здається, такі переконливі. Але звернімо увагу на нашу повсякденну мову. Чому вона така бідна, засмічена?

1 -й ведучий. Дійсно! Давайте разом поміркуємо про причини нелюбові до мови. їх багато, правда? Але одна з перших, напевно, це відчуття меншовартості, а ще наше недолуге наслідування і копіювання когось моднішого.

2-й ведучий. А як боляче усвідомлювати, що ми, живучи на своїй, Богом даній землі, в час, коли постала, як благословення Господнє, омріяна Шевченком незалежна Україна, все ще зрікаємося мови наших предків, а значить, і свого національного коріння.

Учень Пишається Париж і Рим Одвічно рідним словом, Чого ж втрачаєм тільки ми Свою співучу мову? Без мови гине всякий слід І роду і народу. Як пам'ятає мову рід — Не буде переводу. Хіба манкурти ми чужі Чи яничари люті, Щоб за дешеві бариші Свій рідний дух забути?!

На крила пам'яті, орли. Пора у путь, братове, Ми — українці, не хохли, Ми не забули мови! Ми краще на льоту помрем, Ніж бути в нас руїні. Ми нашу мову збережем, Коли ми — Україна!

1 -й ведучий.

Мова — це показник культури людини. Недаремно говорять: «Заговори, щоб я тебе побачив». Зречення рідної мови, зрештою, призводить не тільки до мовної деградації, а й до самознищення особистості.

2-й ведучий. Шкода, правда, що дехто не бачить цього. Інколи стаємо варварами рідному слову та культурі, немилосердно знівечуючи й власні душі. Пропонуємо вашій увазі Інсценізацію поезії Володимира Сіренка «Балада про перевертня»
(Сільська хата. Біля воріт стоїть стара мати.)

Диктор. Ой за ворітоньками тітка Харитина.

Билася, мов горлиця, виглядала сина.

Мати Зранку виглядаю, лиш зоря заграла,

А його не видно, а його немає..

Хлопчаком в Росію виїхав блукати.

І забув дорогу до рідної хати...
Тільки прилітають із країв далеких

щовесни до мене стомлені лелеки,

Та іще дві ластівки під зруділу стріху.

На легку розраду, на веселу втіху.
(У глибині сцени з'являється юнак, розігрується сцена зустрічі матері і сина.)

Диктор І, почувши, мабуть, матері зітхання,

Син таки приїхав рано, на світанні.

Йде він через поле, йде він попід гаєм.

Тітка Харитина з хати вибігає.

І летить назустріч, наче біла птиця,

Простягає руки, чорні від землиці,

До свого серденька сина пригортає

Мати. Милий мій лебедику, як живеш?

(Син відсторонюється від матері)

Син В общем я живу неплохо. Ну зачем маманя эти слезы, вздохи...

Диктор. Тітка заніміла.

Мати. Що це він белькоче?

(Під дикторський текст іде інсценізація)
Диктор. Уночі не спала, виплакала очі.

А як засиніло у долинах зранку,

Відшукала в скринях нашу вишиванку.

Випрала, на сонці вигріла сорочку,

Мов колись у біле одягла синочка

Й повела за луки, у густу діброву,

У проміння щедре, у росу ранкову.

Заспівали сину солов'ї про літо,

Посміхнулось небо, уклонились квіти,

Закружляло всюди маєво зелене.

Син просяяв раптом і промовив...

Син. Нене! Вибач, нене!

Учениця читає вірш.

ПРО МОВУ ТОЧАТЬСЯ РОЗМОВИ Про мову точаться розмови, То трохи вщухнуть, то ізнову Щоб рідного цуратись слова — Такого світ іще не знав. Але не хочу я ганьбити Російськомовних земляків. За нашу мову стільки вбито! Хто жити й вижити хотів, Російську мусив вчити й знати, Без неї ходу не було Ні до кар'єри, ні до влади. Без неї — тільки у село. Свідомо сіялося зло,

Щоб наше знищити коріння, Щоб українців не було. Ми не народ, а лиш народність, У нас не мова — діалект, Що український інтелект Колись Москви підняв духовність, То все забуто. Ми — хохли — Самі зреклись своєї мови. Хіба не доказ, що ніколи Народом ми і не були? Були. І є. і вічно будем. І рідну мову не зведем. Окрім манкуртів, є ще люди, їх більше буде з кожним днем.

1-й ведучий. Ще із сивої давнини, від Кирила і Мефодія, від Нестора-літописця впродовж багатьох років розвивалося, розцвітало рідне слово.

2-й ведучи й. А згадаймо український дотепний жарт! Українці сміялися споконвіку. Загальновідомо, що українці — творці найтоншого гумору.

1-й ведучий. Звичайно, тоді надамо слово нашим гумористам.

КУХЛИК
Дід приїхав із села, ходить по столиці.

Має гроші — не мина жодної крамниці. Попрохав він:
— Покажіть кухлик той, що з краю.
Продавщиця: — Што? Чево? Я не понімаю.
— Кухлик, люба, покажіть, Той, що з боку смужка.
— Да какой же кухлик здесь, Еслі ето кружка!
Дід у руки кухлик взяв і насупив брови:
— На Вкраїні живете й не знаєте мови.
Продавщиця теж була гостра та бідова:
— У мене єсть свой язик, Ні к чему мне мова.
1 сказав їй мудрий дід:
— Цим пишатися не слід, бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.

1. Ведучий. Любі друзі! Ви прослухали гуморески про мову, але це лише поодинокі випадки, коли мову паплюжать, перекручують. Серед сучасної молоді справа далеко не краща. Дехто з наших ровесників теж не замислюється над тим, що мовна культура є свідченням вихованості та розумового інтелекту молодої людини.

2-й ведучий. І нехай сьогодні продовжуються розмови про немодність українського, на все це можна відповісти рядками поезії.

Учень Мені казав один ханжа, Що наша мова геть відстала, Що краше б личила мені чужа, Немов до хліба — кусень сала, Що весь мій поетичний план Спинитись може на підході, Що я — останній з могікан, Що наша мова вже не в моді. Гей, проповіднику! Стривай! Твої слова — старенька ряса. Я не піду в твій тихий рай. Я — син великого Тараса. Як Прометей не вмер від ран, Не вмре і мова — гарна зроду. Я — не останній з могікан, Я — син великого народу!

НЕ ЦУРАЙТЕСЬ МОВИ Не цурайтесь мови, люди, Рідного джерельця. Хай вона струмочком буде, Хай дійде до серця. Хай вона в піснях лунає Кожен день і в свято. Соловейком хай співає В українській хаті. Бо ж така багата, Українська мова, Неповторна, і крилата, І така чудова! І цвіте у ній кохання, Рушники з квітками. Мрії наші і бажання, Верби над ставками. Найрідніше, сокровенне, Найдорожче в світі. І святкове, і буденне, В ній — батьки і діти. Не цурайтесь, люди, мови, Не цурайтесь роду. Як зачахне рідне слово, Не буде народу.

.Звучить пісня "Пісня про Україну"(Засміється небо)

Перший учень: Я так люблю, я так люблю тебе, Моя співуча українська мово! В тобі шумить Полісся голубе, І дужі хвилі гомонять Дніпрові	Третій учень: Ти, рідна мово, чиста, як роса, Цілюща й невичерпна, як криниця. Святиня наша, гордість і краса, Ти - розуму народного скарбниця!
Другий учень: В тобі живе Карпатська височінь, Що манить у незвідане майбутнє, І степова безкрая широчінь, І Кобзарева дума незабутня!	Четвертий учень: Як легко йти з тобою по землі І підставлять вітрам лице відкрите! Для мене ти - як і насущий хліб, Без тебе я не зміг би в світі жити.

Звучить пісня "Десь по світу"

Ведучий. Бережімо духовний заповіт наших поетів любити свою землю, любити рідне слово. А щоб нас поважали у світі, тож будьте українцями «думкою, мовою, ділом». Тож розмовляйте красиво, влучно, правильно, адже українська мова – одна з наймилозвучніших у світі:

О не згуби ти свого родоводу,

Безсмертна мово, рідна і терпка,

Ти є душа співучого народу,

Що був і є, і буде у віках.

Ведуча. Живи, чудова наша мово!

Бережімо рідне слово, бо в ньому не тільки гомін лісів, переливи струмків, шепіт трав, а й високий дух пращурів, сила нашого сьогодення і поступ майбутній.

Щастя, добра, нових здобутків у ім’я України!

До побачення, дорогі наші шанувальники рідного слова! До нових зустрічей.

Вчитель. Як  гарно  звучала  наша  рідна  мова  у  віршах,  прислів’ях, які  ніжні  й гарні  слова  і мелодія  у  пісні. Багато гарних  слів  почули  ми  про  нашу  рідну  українську  мову. Хочемо,  щоб  ви  полюбили  її  і  ніколи  не  цуралися  рідної  мови, де б ви не були, щоб зростали  в  ріднім  краї із рідними  словами.